Літератури світу: поетика, ментальність і духовність

Титульний аркуш

Світлана Іванівна Ковпік — 2021-12-19

Зміст

Світлана Іванівна Ковпік — 2021-12-19

ОБРАЗ ДОН ЖУАНА У П’ЄСI «НIЧ У ВАЛОНIЇ» ЕРIКА-ЕММАНЮЕЛЯ ШМIТТА

Ольга Васильєва — 2021-12-19

Статтю присвячено вивченню образної системи п’єси вiдомого французького драматурга сучасностi Ерiка-Емманюеля Шмiтта «Нiч у Валонiї». Детально розглянуто ключовий образ цього твору - Дон Жуана, одного з так званих «вiчних образiв» у зарубiжнiй лiтературi. Вiн не є статичним, постiйно змiнюється. Кожен автор, беручи лiтературну постать Дон Жуана за ключову, надає їй нових характеристик. Тому у статтi для дослiдження заявленої проблематики застосовувалися порiвняльно-iсторичний, порiвняльно-типологiчний i структурний методи, якi дозволили протиставити драматичний твiр Ерiка-Емманюеля Шмiтта з iншими лiтературними феноменами, докладно дослiдити особливостi органiзацiї сюжетiв, художнiх образiв i їх систем у творi автора та виокремити саме його творчi надбання в розкриттi аналiзованого образу. На лiтературнiй нивi iм’я Дон Жуан з’явилося ще у ХVI столiттi. Першим драматургом, який увiв цей образ, був iспанець Тiрсо де Молiна. Митець представив читачевi свого персонажа як цинiчного обманщика, для якого не iснує моральних принципiв i доброчестя. Пiсля цього образ пройшов багатогранну трансформацiю через твори багатьох свiтових письменникiв, а саме: Джiлiбертi, Мольєра, Д. Г. Байрона, Л. Українки тощо. Кожен автор iнтерпретував його у власному стилi: у когось Дон Жуан просто розпусник, який тяжiє до амурних пригод, хтось використовує цей образ, аби розкрити вади тогочасного суспiльства, а хтось надiлив персонажа характеристиками аморальної та цинiчної людини. Так, дослiджуваний образ прийшов i до сучасної французької лiтератури. Ерiк-Емманюель Шмiтт, взявши Дон Жуана за основну дiйову особу своєї п’єси «Нiч у Валонiї», надiлив його власними характеристиками, якi детально вивчено у статтi. Дон Жуан у Шмiтта знаходиться в пошуку iстинних почуттiв, намагається вiднайти своє «я», хоча i постає перед суспiльством стереотипним баламутом i цинiком. Образ розпусника саме у цiй п’єсi, з одного боку, пiдлягає кардинальним змiнам у порiвняннi з класичними iнтерпретацiями, а з iншого боку, не оминає традицiї мольєрiвських свiтоглядних бачень, що можна простежити, проаналiзувавши систему образiв загалом.

АРХЕТИП ДОМУ В РОМАНI ГАЛИНИ ВДОВИЧЕНКО «МАРIУПОЛЬСЬКИЙ ПРОЦЕС»

Вiкторiя Дмитренко — 2021-12-19

У статтi репрезентовано аналiз роману сучасної української письменницi Галини Вдовиченко «Марiупольський процес» (2015). Це один iз перших творiв у вiтчизнянiй лiтературi, який присвячений подiям на Сходi України. Твiр є переможцем Мiжнародного конкурсу

«Коронацiя слова» в номiнацiї «Гранд-Коронацiя слова - 2015» (змагання серед володарiв перших премiй за 15 рокiв iснування конкурсу). Проблема воєнного конфлiкту розглянута письменницею в площинi приватних стосункiв у загальнолюдському вимiрi.

Твiр проаналiзовано в контекстi архетипної критики. Як сюжетотворчий елемент виокремлено архетип Дiм, що є засадничим у людськiй свiдомостi серед образiв-концептiв, створених людиною. Такий пiдхiд розширює рецепцiю роману, чiткiше окреслює один iз основних векторiв його сприйняття, унiверсалiзує проблематику, сповнює оптимiзмом щодо вирiшення вiйськового конфлiкту на Донбасi. Звичайний будинок на Сходi України пiд Марiуполем узагальнюється в романi до образу-символу та стає своєрiдним матерiальним виявом архетипу Дiм. Зруйнована грибком пiдлога поки що в однiй iз його кiмнат - провiсник руйнацiї першооснов буття, адже Дiм для українцiв символiзує захист, затишок, стабiльнiсть. Його руйнацiя позбавляє людину першооснови, робить її перекотиполем. Подiї 2014 року Галина Вдовиченко презентує через новий вимiр вiдомої ще з античних мiфiв iсторiї про порятунок героя дiвчиною iз ворожого табору (Тесей - Арiадна, Ясон - Медея та iн.). Захисник Вiтчизни львiв’янин Роман важко пораненим потрапив у полон до бойовикiв в село пiд Марiуполем. Вiд страти й тортур його врятувала мiсцева дiвчина-«сепаратистка» Ольга. Вони разом тяжко працюють, щоб знищити грибок i зберегти вiд руйнування будинок. Усвiдомлення ситуацiї через архетип Дiм дозволяє оптимiзувати рецепцiю роману, сповнити надiєю на позитивнi змiни в Українi в недалекому майбутньому.

ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ЕМОТИВНОСТI В МАЛIЙ ПРОЗI О. I. СОЛЖЕНИЦИНА: ЛIНГВОСТИЛIСТИЧНИЙ АСПЕКТ

Ольга Каневська — 2021-12-19

Дослiдження мовних засобiв, за допомогою яких виражається «свiт емоцiй» у поетицi письменника, - необхiдний етап у вивченнi не лише його творчостi, але й лiнгвiстичної поетики в аспектi емотiологiчного аналiзу художнього тексту. У статтi з лiнгвостилiстичного погляду схарактеризовано засоби створення емотивностi в малiй прозi О. I. Солженицина. Визначено, що в художньому текстi емотивнiсть створюється рiзними засобами, але пов’язана з репрезентацiєю категорiї експресивностi, її прагматичною функцiєю та з суб’єктивною оцiннiстю як джерелом появи емоцiйного стану / ставлення мовця. Лiнгвостилiстичний аналiз текстiв творiв О. I. Солженицина («Один день Iвана Денисовича» («Один день Ивана Денисовича»), «Матрьонiн двiр» («Матренин двор»), «Для користi справи» («Для пользы дела»)) засвiдчив, що їх мовленню притаманний високий ступiнь емотивностi, що досягається вмiлим використанням сукупностi рiзноманiтних емотивних засобiв (емоцiйно-оцiнна лексика, емотивний словотвiр, тропи, що передають iнформацiю про емоцiї, емотивний синтаксис). Емотивний простiр текстiв представлено двома рiвнями - рiвнем персонажа i рiвнем його творця. У текстах творiв О. I. Солженицина емоцiйно-оцiнна лексика виконує рiзноманiтнi функцiї (характеристики, впливу, стимулювання). Установлено, що емотивнiсть у текстовому просторi прози письменника є однiєю iз головних стилiстичних рис поетики автора. Емоцiйно-оцiннi засоби - провiднi компоненти у психологiчнiй, поведiнковiй, мовленнєвiй характеристицi персонажiв творiв, у створеннi художньої реальностi, у якiй вiдбуваються подiї, а також у вiдтвореннi авторської позицiї, що репрезентує письменницький свiтогляд. Добiр цих засобiв визначається сюжетно-тематичним змiстом твору, задумом автора, лiнгвостилiстичною системою тексту, продукує змiстовно-концептуальну та пiдтекстову iнформативнiсть твору.

ГОРИЗОНТИ МОЛОДОЇ УКРАЇНIСТИКИ: ЗДОБУТКИ Й ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВОЮ

Жанна Колоїз — 2021-12-19

МIКРОПОЕТИКА ТВОРУ Й ЛIТЕРАТУРНА АНТРОПОЛОГIЯ (до проблеми гастрономiчних кодiв новели I. Франка «Пироги з черницями»)

Ольга Гринькiв — 2021-12-19

У статтi розглянуто такий важливий аспект цiлiсностi лiтературного твору, як мiкропоетика. Водночас простежено зв’язок антропологiї iз структурою художньої цiлiсностi. Зроблено висновок про роль уречевленого та предметного рядiв твору, його семiотичнi сенси, соцiокультурний статус. Теоретичну концепцiю розглянуто на прикладi новели I. Франка «Пироги з черницями», у якiй сюжетоутворюючими є гастрономiчнi коди. Їжа постає центральним образом iз численними додатковими семантичними конотацiями, контекстуальними смислами, потужним психологiчним пiд текстом. Акцентовано на антропологiчних характеристиках мотиву їжi, її тiсному зв’язку з внутрiшньою поведiнкою людини, культурно-iсторичною епохою.
Гастрономiчнi коди характеризуються потужною моделюючою функцiєю, здатнi вiдтворювати найзагальнiшi тенденцiї соцiально-історичного життя. Зроблено висновок про щiльний зв’язок цього рiвня поетики з iншими рiвнями структури лiтературного твору.

ПОГЛЯД КРIЗЬ ЧАС: СПОГАДИ ЯК ХУДОЖНЯ ФОРМА РЕПРЕЗЕНТАЦIЇ ПАМ’ЯТI В РОМАНАХ «КРАЇНА ГIРКОЇ НIЖНОСТIc ВОЛОДИМИРА ЛИСА Й «ОСТАННI IСТОРIЇc ОЛЬГИ ТОКАРЧУК

Свiтлана Журба — 2021-12-19

У статтi розглянуто романи найпопулярнiших письменникiв України та Польщi - «Країна гiркої нiжностi» Володимира Лиса й

«Останнi iсторiї» Ольги Токарчук в контекстi збереження родової й нацiональної пам’ятi, репрезентованої через форму спогадiв. Деконструювання минулого в обох творах вiдбувається через спогади трьох жiнок (бабусi - дочки - онуки). Накладаючись на подiї теперiшнього, спогади розширюють часопросторовий континуум твору через ретроспекцiю та проспекцiю. Основну увагу зосереджено на кореляцiї iндивiдуальної та колективної пам’ятi, репрезентованiй у низцi iсторiй, викладених у романах. Пiд час аналiзу використано студiї з культурологiї, психологiї, соцiологiї, фiлософiї А. Ассман, Я. Ассмана, П. Нора, Р. Тердiмана та iнших.

Вказано, що iндивiдуальна пам’ять людини як найважливiший вимiр її буття в епiцi розгорнута через родову пам’ять, що накладається на iсторичну пам’ять народу. Простiр пам’ятi у текстi означений рiзними формами збереження iнформацiї й творить горизонт живого спогаду. У романах концепт пам’ятi осмислюється на iндивiдуальному, соцiальному, культурному, нацiональному, iсторичному рiвнях. Iндивiдуальна пам’ять жiнок старшого поколiння поєднана з iсторичною травмою вимушених переселенцiв i дiтей «ворогiв народу». Генетична пам’ять стає матрицею iдентичностей Даздраперми - Вiталiї - Олесi («Країна гiркої нiжностi») та Параскеви - Iди - Маї («Останнi iсторiї»). Маркером цiєї пам’ятi у творах є українська мова та релiгiйнiсть.

Український i польський твори зближують форма оповiдi, теми пам’ятi, повторюваностi жiночої долi, самотностi, материнського iнстинкту, нацiональної iдентичностi. Три жiночi долi - це символiчна проекцiя людини на тлi iсторичних подiй XX столiття в Польщi та Українi.

Сегментацiя як одна з характеристик iдiостилю письменника (структурно-функцiональний аспект)

Наталiя Захарова — 2021-12-19

Статтю присвячено аналiзу структурно-функцiональних особливостей використання сегментованих висловлень у художньому текстi як однiєї з ознак iдiостилю письменника. У роботi розглянуто поняття «iдiостиль», сутнiсть якого полягає у використаннi автором певного набору мовно-стилiстичних засобiв, що надають його текстам неповторностi та виокремлюють iз ряду iнших. Схарактеризовано сегментоване висловлення, що представляє бiнарну конструкцiю, де один iз елементiв (тема) опиняється у вiдокремленiй позицiї вiдносно основного висловлення (реми). Цiлiснiсть висловлення зберiгається завдяки займенниковому субституту теми всерединi рематичної частини. У роботi визначено особливостi основних структурних типiв сегментованих висловлень, а також вiдтiнки значень, притаманнi кожному з них. Матерiалом дослiдження послугували романи сучасних французьких письменникiв Д. Пеннака (Le chagrin d’´ecole; La petite marchande de prose) i Ж. Буассар (Moi, Pauline; B´eb´e couple). Кожний iз романiв проаналiзовано за такими критерiями: загальна кiлькiсть сегментованих висловлень, частотнiсть уживання певного структурного типу сегментованого висловлення, наявнiсть iзолянтiв, що супроводжують вiдокремлену тему, i подвiйної сегментацiї, вiдтiнки значень, вираженi за допомогою сегментацiї. Аналiз художнiх текстiв проведено в 2 етапи: 1) аналiз кожного роману окремо з урахуванням зазначених критерiїв; 2) порiвняльний аналiз використання сегментацiї кожним iз письменникiв. Крiм того, зроблено спробу визначити прагматичне пiдґрунтя використання сегментацiї. На основi проведеного дослiдження зроблено висновок, що незважаючи на багато спiльних рис у вживаннi сегментованих висловлень, iснують певнi суттєвi вiдмiнностi в мовi дослiджуваних творiв, що свiдчить про те, що сегментованi висловлення можуть вважатись однiєю з характеристик iдiостилю письменника.

ДОМIНАНТНИЙ КОНЦЕПТ ПОВIСТI Б. АНТОНЕНКА-ДАВИДОВИЧА «СМЕРТЬ»

Катерина Протопопова — 2021-12-19

Стаття присвячена дослiдженню особливостей реалiзацiї концепту

«смерть» у повiстi Б. Антоненка-Давидовича «Смерть». Творчiсть кожного письменника можна вважати репрезентантом його фрагментарного досвiду, iндивiдуально-авторської свiдомостi, вiддзеркаленням тогочасної дiйсностi, картини свiту митця та iн. Зокрема, творчiсть Б. Антоненка-Давидовича можна розглядати як сукупнiсть концептiв. Концепти зароджуються шляхом пiзнавальної дiяльностi свiту й складаються з єдностi мови й культури, впливу суспiльства й традицiй та iн. й утворюють цiлiснiсть - концептосферу.

Танатологiчна проблема посiдає одне з чiльних мiсць у науковiй думцi. Її розглядають як екзистенцiйний феномен у фiлософiї iррацiоналiзму, пошук сенсу буття, вiдкриття нових горизонтiв, фiлософське й атеїстичне ставлення, заперечення вiчностi, протест проти свiту, соцiокультурний феномен та iн. Концепт «смерть» може виявлятися як стан невизначеностi, вiдчуття вiдрази та зневiри, психологiчної нестiйкостi, вiдчуження та неприйняття суспiльством, втрати власних життєвих орiєнтирiв, змiни переконань, невiдповiдностi очiкувань iз дiйснiстю, когнiтивного дисонансу, апатiї до життя, вбивства й жорстокостi та iн.

СЕНСОРНI ОБРАЗИ ЯК АТРИБУТИ МОДЕЛЮВАННЯ ТIЛЕСНОСТI В«ТЮРЕМНIЙ ПРОЗI» ВОЛЬФГАНГА БОРХЕРТА

Наталя Яременко — 2021-12-19

Стаття мiстить аналiз функцiонування сенсорних образiв у

«тюремнiй прозi» Вольфганга Борхерта, представника лiтератури повоєнної Нiмеччини, учасника «Групи 47». Використовуючи експресiонiстичну палiтру, митець прагнув осягнути не лише духовнi екзистенцiали, а й створити рельєфний вiдчуттєвий свiт, у якому змушенi перебувати тi, хто опинився «на руїнах». Авторкою наголошено, що дослiджуванi образи є вагомою складовою психопоетики твору й вiдзначаються високим рiвнем емоцiйного резонансу. Апелюючи до праць, присвячених дослiдженню художньої тiлесностi, зауважено, що iгнорування цiєї онтологiчної категорiї спричиняє нiвелювання низки смислових рiвнiв, якi, на думку Х. У. Гумбрехта, формують симбiоз значення та присутностi, як сприйняття предметного середовища. Дослiджуванi тексти, зокрема оповiдання «Квiтка кульбаби», «Недiльний ранок», «Там i Тут», iлюструють функцiонал тактильних, вiзуальних, звукових, ольфакторних образiв, за допомогою яких автором моделюється змiстова модель художнього свiту творiв та оприявлюється структура характерiв персонажiв, свiтосприйняття автора. Сенсорнi образи в статтi потрактовуються як такi, що окреслюються предметнiстю, оприявлюють осягнення окремих характеристик навколишнього, здатнi iнтенсифiкувати розвиток дiї, конденсувати увагу на психологiчних домiнантах персонажа, на сюжетоутворюючих моментах. З’ясовано, що сенсорнi концепти є суб’єктивними, вiдтак можуть досить вiльно iнтерпретуватися. У художньому текстi iнформацiя, накопичена певними рецепторами чи органами чуття реалiзується, набуваючи додаткових сенсiв. Поетика «тюремних оповiдань» В. Борхерта зорiєнтована на трансляцiю досвiду особистостi, яка перебуває «на межi» та переживає глибоку особистiсну кризу. Автор моделює широкий спектр сенсорних образiв смислового поля «продукування присутностi», якi увиразнюють художню тканину тексту, створють альтернативнi смисловi шари. Вiдзначимо, що найактивнiше в прозовому доробку митця функцiонують тактильнi, вiзуальнi й ольфакторнi образи, моделюючи тканину художньої тiлесностi.

СПЕЦИФIКА ПРОВАНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТI В РОМАНI П. МЕЙЛА «РIК У ПРОВАНСI»

Світлана Іванівна Ковпік — 2021-12-19

У статтi йдеться про специфiку художньої iнтерпретацiї ментальностi одного з найдивовижнiших регiонiв Францiї - Провансу. Авторка статтi спробувала аналiтично осмислити унiкальнi практики повсякдення мешканцiв Провансу, якi презентованi в романi англiйського письменника Пiтера Мейла «Рiк у Провансi». Пiтер Мейл дуже незвичний сучасний англiйський письменник. У 70-х роках ХХ ст. вiн спочатку дебютував як дитячий, а точнiше пiдлiтковий, письменник у галузi секс-просвiтництва для пiдлiткiв. Коли вiн переїхав до Провансу, то просто неймовiрно закохався у красу цього регiону та кардинально змiнив свої уподобання - почав писати про унiкальний спосiб життя мешканцiв Провансу. Тож у статтi розглянуто сутнiсть авторської стратегiї моделювання способу органiзацiї життя мешканцiв унiкальної французької культури англiйським письменником.

Особливу увагу у статтi закцентувано на способi органiзацiї життя мешканцiв Провансу, а також на темпераментних поведiнкових рисах художнiх образiв персонажiв зазначеного регiону. Повсякденний сюжет є релевантним у романi «Рiк у Провансi», а елементи жанру травелог пiдсилюють динамiку розгортання подiй твору. У статтi представленi визначальнi риси поведiнкової моделi мешканцiв Провансу, проведенi паралелi з українськими практиками органiзацiї повсякдення. Авторка статтi послуговується елементами крос- культурного аналiзу з метою розширення пiзнавальних, iнтеграцiйних функцiй тексту твору художньої лiтератури. Крос-культурний аналiз тексту роману дав можливiсть передбачити особливостi механiзмiв взаємодiї двох культур - прованської та української.

Вiдзначено, що «прованський текст» розглянуто в романi Пiтера Мейла з позицiї iмагологiчного наповнення опозицiї свiй / чужий у художньому просторi тексту твору лiтератури. Простежено те, як у романi «Рiк у Провансi» презентованi художнi атракцiї, ритм життя мешканцiв регiони, який має не тiльки позитивнi моменти, а й вади. Виявленi такi риси поведiнки мешканцiв Прованс: розмiренiсть, виваженiсть, стриманiсть та iн.

МЕТАСИСТЕМА СУЧАСНОЇ ДИТЯЧОЇ ЛIТЕРАТУРИ КРИВОРIЖЖЯ

Наталiя Коломiєць — 2021-12-19

У розвiдцi зроблено спробу дослiдити метасистему сучасної дитячої лiтератури Криворiжжя. У статтi вiдзначено, що твори для дiтей рiзних iсторико-культурних зон є питомою складовою мистецького життя України. Художнiй доробок митцiв Криворiжжя, якi працюють для дiтей, сприяє формуванню естетичних смакiв, морально-етичної основи читачiв. Тематичний i художнiй рiвень, технiчне й iлюстративне оформлення книг враховує критерiй вiкової ревалентностi цiльової аудиторiї.

Встановлено, що метасистема дитячої лiтератури Криворiжжя формується на основi художньої, педагогiчної, психологiчної складових, технiчне оформлення, вiзуальний контент вiдповiдають вiковим особливостям читачiв. Дошкiльнятам i молодшим школярам переважно адресовано поезiї та казки невеликого обсягу (I. Доленник

«Гойдалки», М. Олексiєнка «На баштанi», Н. Йолкiної «Ясне сонечко» та iн.). У збагаченнi життєвого досвiду читачiв цього вiку вагому роль вiдiграють абетки Н. Плакущої, М. Скиби, О. Старiкова та iн. Деякi з цих видань мають специфiчну дизайн-концепцiю творчо- моделювального характеру. Їм притаманна своєрiдна мова: тут безлiч пестливих слiв, повторiв, звуконаслiдування, багато персонiфiкованих образiв. Твори для дiтей молодшого шкiльного вiку розкривають рiзнi сторони товариських стосункiв, мiстять картини пригод, пустощiв i розваг, фантастичних мандрiвок.

У результатi проведеного аналiзу визначено, що для дiтей середнього шкiльного вiку у крайовiй дитячiй лiтературi домiнують вiршi, казки, оповiдання, легенди тощо (збiрки В. Галєх «Казок забутих таїна», В. Сичова «Смiх» та iн.). Емоцiйне та смислове наповнення цих творiв вiдповiдає читацьким мотивацiям пiдлiткiв, специфiцi їхньої рецептивної дiяльностi.

СУЧАСНI НАРОДНI ТВОРИ ПРО МОСКАЛIВ: МIЖ ФОЛЬКЛОРНОЮ ТА ПОСТФОЛЬКЛОРНОЮ СВIДОМIСТЮ

Наталiя Мельник — 2021-12-19

У статтi розглянуто проблеми визначення формально-змiстових показникiв новiтнього фольклору та його зв’язкiв iз сучасною суспiльною дiйснiстю українцiв.

Трендовим напрямом у сучаснiй фольклористицi є дослiдження фольклорних явищ iз погляду нових громадсько-полiтичних, культурних умов спiвдiї iндивiда та колективу; проблеми визначення явищ фольклоризму, фольклоризацiї та нефольклорного мислення.

Звернено увагу на розумiння фольклоризму як процесу адаптацiї, трансформацiї i репродукцiї фольклору в суспiльному побутi, культурi й мистецтвi з акцентом на його соцiальних i художнiх причинах, якi визначають входження генетично лiтературного твору в межi

«мистецького канону» народної творчостi.

Вказано на активнi сучаснi фольклоризацiйнi процеси в українському культурному просторi. Фольклоризацiя трактується як введення народного твору в усний обiг iз друкованих джерел чи зi сцени, iз засобiв масової iнформацiї.

Вiдзначено, що поряд iз традицiйним фольклором, який продовжує активно функцiонувати, у культурне життя суспiльства увiйшов постфольклор, що трактується в статтi як якiсно новий культурний продукт, пов’язаний з цифровою свiдомiстю (кiбер-фольклор, ньюслор, iнтернет-фольклор) та дiагностує стан розвитку сучасних суспiльних цiнностей, культурних кодiв.

Акцентовано на активному побутуваннi в умовах росiйської агресiї народних творiв про москалiв, у яких лексема «москаль» набуває нових конотацiй.

Дослiджуванi твори осмислено як зразки, що перебувають на межi фольклорної та постфольклорної свiдомостi. Виникаючи на ґрунтi традицiйних соцiальних i морально-етичних стереотипiв, такi зразки акумулюють фольклорний досвiд, крiзь призму якого осмислюється реальна данiсть. Маючи переважно усний тип побутування, нинi фольклорнi новотвори можуть мiстити аудiовiзуальний компонент, iнтертекстуальну складову, досить швидко поширюватися в культурному просторi та демонструвати сучасне розумiння суспiльних реалiй.