Міжособистісний мовний конфлікт в українському середовищі

Анотація

У статті узагальнено результати соціологічного дослідження. За підсумками анкетування було визначено, що респонденти цілеспрямовано декларують свою «неконфліктність», висловлюються проти вживання мовних конфліктогенів, уважають, що в конфлікті треба проявляти емпатію, емоційну витримку, уникати претензій на підвищених тонах; основними причинами антикультурного спілкування називають індивідуально-психологічні, характерологічні передумови та рівень емоційності особи. Визнають, що м’які типи мовленнєвих тактик допомагають прийти до розв’язання конфлікту, 90% респондентів, стратегію уникнення сприймають як важливу більше половини опитаних, не є пріоритетною стратегія боротьби для 90%, уміння знаходити компроміс задля завершення суперечки є значущим для 80%. На стадії завершення шукають примирення більше 95% респондентів, вони стверджують, що ця стратегія передбачає аналіз мовленнєвих тактик, що призвели до його ескалації.

Відповіді респондентів доводять, що усвідомлення етнокультурної, когнітивної і прагматичної сутності міжособистісного мовного конфлікту актуалізується завдяки конфліктному життєвому досвіду індивіда. Ці знання є основою для визначення «значущості» кожного конфлікту, для інтерпретації тактик комунікативних дій опонента. Уважається, що успішність взаємодії суб’єктів зумовлюється певними мовними законами, які є частиною морально-етичних норм поведінки членів соціуму.