Творча самокритика у науці і мистецтві

Анотація

Стаття «Творча самокритика у науці і мистецтві» являє собою опублікований текст виступу К. Поппера на відкритті щорічного літнього музичного фестивалю в Зальцбурзі (Австрія) 26 липня 1979 року.

У своєму виступі Поппер аналізує схожості й відмінності між творчістю великих вчених-природознавців і творчістю великих митців, намагаючись розвіяти песимістичні уявлення щодо наукових досягнень, поширені в культурних колах. Поппер зазначає, що наука і поезія мають спільне походження, яке сягає корінням у міфи. Він підкреслює, що основною метою обох є пошук істини. Акцентуючи на важливості критичної настанови в науковій та художній творчості, Поппер виділяє два види критики: ту, що зосереджена на естетичних і літературних інтересах, і ту, що має раціональний, науковий характер і передбачає взаємну критику. Крім того, він зазначає, що і мистецтво, і наука зберігають багато слідів від спільного походження, зокрема схильність до міфотворення, використання фантазії та уяви для пояснення природи нашого світу і нашого місця в ньому.

Поппер також акцентує увагу на суттєвих відмінностях між наукою і мистецтвом. Він вказує на те, що у науці є прогрес, оскільки наукові досягнення є результатом співпраці і взаємної критики, що веде до розвитку знання. Водночас у мистецтві прогрес існує лише в контексті творчої сили окремого митця, де важливу роль відіграє саме творча самокритика. Поппер порівнює науковий метод, заснований на фальсифікації гіпотез, із мистецьким процесом, у якому творці експериментують, випробовують нові ідеї і піддають їх самокритиці. Він застерігає від догматизму як у науці, так і в мистецтві, підкреслюючи, що справжня творчість можлива лише в атмосфері інтелектуальної свободи.

Цей виступ яскраво демонструє Поппера не лише як глибокого мислителя, а й як блискучого оратора, публічного інтелектуала та людину енциклопедичних знань, яка знається не тільки на досягненнях науки, але й на різних видах мистецтва. Його стиль поєднує строгість аргументації з живою, дотепною й натхненною манерою викладу. Оптимістичний тон промови відображає Попперову віру в силу розуму, свободи і самокритики як рушійної сили прогресу науки, мистецтва та людської культури загалом.