Інтертекстуальність роману С. Процюка «Тотем»
DOI:
https://doi.org/10.31812/world_lit.v14i0.3799Ключові слова:
інтертекстуальність, паратекстуальність, алюзія, епіграф, деструкція, психокодАнотація
Стаття присвячена аналізу інтертекстуальних маркерів у романі С. Процюка «Тотем». Найчисельнішими інтертекстуальними проявами у творі постають алюзії. Особливу інтертекстуальну ауру роману С. Процюка «Тотем» витворюють оніми, з якими пов’язані стійкі асоціації як певні психокоди. Вагомого інтертекстуального звучання у романі додають біблеїзми, цитати зі святого Письма та образ Христа-Спасителя, що виступають готовими текстовими прецедентами для авторських розмислів і художнього паралелізму, відповідаючи за формування дискурсу спасіння, прозріння і віронавернення. Особливого інтертекстуального звучання у романі С. Процюка набуває метафора йожефа менгеле як алюзія на прототип жорстокого лікаря-експериментатора, що призводить до тотемозалежності / тотемоколінкування / тотемоплекання, засоційованого з людською деструкцією, виродженням, облудливістю, гріховністю, аморальністю, безчесністю і безвільністю. Алюзія на Йозефа Менгеле у романі мотивує появу численних людських вад, увиразнює мотив гріхопадіння і віровідступництва, пояснює психологічні коди низки неврозів, психозів, страхів, патологій у житті героїв. Інтертекстуальними маркерами у романі С. Процюка «Тотем» виступають епіграфи до окремих розділів твору, увиразнюючи авторську позицію і суголосність цитованому, відзначаючись випереджальним характером інформування сюжетних колізій.