Академічна доброчесність як філософсько-антропологічна проблема

Анотація

Статтю присвячено аналізу проблеми академічної доброчесності з філософсько-антропологічної перспективи. Застосування логіки цілісності та антиесенційного підходу дало змогу представити доброчесність як системну належну властивість, набуття якої потребує значних вольових зусиль. У статті встановлено концептуальну спорідненість поняття доброчесності з кантівським розумінням характеру як способу мислення (Denkungsart), що визначає спосіб дії. На цій підставі запропоновано прояснити та розширити зміст поняття доброчесності шляхом залучення кантівської концепції способу мислення та його вдосконалення, а також понять інтелектуального характеру й епістемічних чеснот. Інтелектуальний характер інтерпретується з опорою на диспозиційний підхід до розуміння інтелекту Р. Рітчхарта та традицію епістемології чеснот. У статті запропоновано класифікацію епістемічних чеснот на три групи, що корелюють із кантівськими максимами самостійного, розширеного та послідовного способів мислення. Окрему увагу приділено моральній цілісності та з’ясуванню її місця у структурі характеру у зв’язку з кантівською концепцією «революції в умонастрої» (Gesinnung). У підсумку академічну доброчесність репрезентовано у двох модусах: як укорінену в характері внутрішню інтелектуально-моральну цілісність епістемічного дієвця та як її інституційне втілення в академічних практиках спільнот дослідників у науковій, освітній та організаційній сферах. Акцент на діях, що здійснюються з академічною доброчесністю, зміщує фокус із декларованих норм на сформовані диспозиції мислення і поведінки, які виявляються у процесах створення, поширення та організації знання. Такий підхід пропонує нову перспективу осмислення умов можливості академічної доброчесності, за яких доброчесні дії постають як внутрішньо мотивовані.