Наративний підхід до проблеми ідентичності особистості в аналітичній філософії
DOI:
https://doi.org/10.31812/apd.v0i21.3880Ключові слова:
ідентичність, особистість, суб’єкт діяльності, наратив, реідентифікація.Анотація
Анотація. У статті розглянуто наративний підхід до проблеми ідентичності особистості в аналітичній філософії. Зазначено, що наративний підхід розвивається разом з нормативним на противагу онтологічному погляду на ідентичність.
У статті визнається, що нормативний та наративний підходи схожі між собою, оскільки вони обидва розглядають ідентичність особистості як категорію, що ґрунтується на цінностях. Крім того, вони обидва розглядають особистість як суб’єкта діяльності, який усвідомлює свої дії. Проте наративний підхід відрізняється від нормативного. Наративний підхід поглиблює розуміння особистості як суб’єкта діяльності, додаючи, що особистість не лише усвідомлює свої вчинки і може приписати їх собі, але й визначає себе як суб’єкта діяльності. Увесь досвід, набутий особистістю, об’єднується в єдину послідовність подій – у наратив. Отже, він не тільки автобіографічна історія, але й спосіб буття особистості у часі. У статті розкрито такі основні риси наративу: правдоподібність, телеологічність, тематичний зв’язок між подіями, гнучкість, динамічність і соціальну природу. Зазначено, що ідентичність особистості – це єдність Я протягом часу. Отже, ця категорія витлумачується як така, що ґрунтується на практичних засадах. Створюючи автобіографічну історію, особистість усвідомлює себе як унікальну істоту, яка залишається незмінною у часу. Наратив постає як єдина засада ідентичності особистості. У статті охарактеризовано процедуру ре ідентифікації, або характеризації, як механізм збереження ідентичності протягом часу. Отримуючи новий досвід, особистість синтезує його з попереднім. У такий спосіб ідентичність особистості відтворюється і зберігається протягом часу. Оскільки особистість може сформувати і підтримувати єдність свого Я лише в наративі, останній виступає єдиним критерієм ідентичності. У статті розглянуто зауваження, що висуваються до наративного підходу Дж. Девенпортом, Е. Руддом, Г. Стросоном та Д. Шумейкером. Усі аргументи, наведені проти наративного підходу, можна звести до таких: онтологічного, гносеологічного та практичного. Їх окреслено в останній частині статті.
Завантаження
Metrics
Посилання
Volkov D. B. Narrativnyj podhod kak reshenie problemy tozhdestva // Vestnik SPbGU. – Ser. 17. – 2016. – Vyp. 4 – S. 21-32.
Altshuler R. Free will, narrative, and retroactive self-constitution // Phenomenology and the cognitive sciences. – 2015. – Vol.14 No. 4 – P. 867-883.
Atkins K. Narrative identity and embodied continuity // Practical identity and narrative agency / edited by Catriona Mackenzie and Kim Atkins. – New York: Routledge, 2008. – P. 78-98.
Atkins K. Narrative identity and moral identity: A practical perspective. – New York: Routledge, 2008.
Carr D. Time, narrative, and history. – Bloomington; Indianapolis: Indiana University Press, 1991.
Christman J. Narrative unity as a condition of personhood // Metaphilosophy. – 2004. – Vol. 35, No. 5. – 695-713.
Culler J. Literary theory: A very short introduction. – Oxford: Oxford University Press, 2000.
Davenport J. J. Narrative identity, autonomy, and mortality: From Frankfurt and MacIntyre to Kierkegaard. – New York: Routledge, 2012.
Korsgaard C. The sources of normativity / Christine M. Korsgaard, G. A. Cohen, R. Geuss, T. Nagel, B. Williams; ed. by Onora O’Neill. – Cambridge: Cambridge University Press, 2010.
Macintyre A. After virtue: A study in moral theory: 3rd edition. – Notre Dame: University Of Notre Dame Press, 2007.
Rudd A. Kierkegaard, MacIntyre and narrative unity – reply to Lippitt / Anthony Rudd // Inquiry: An interdisciplinary journal of philosophy. – 2007. – Vol. 50, No. 5. – P. 541-549.
Rudd A. Narrative, expression and mental substance / Anthony Rudd // Inquiry: An interdisciplinary journal of philosophy. –2005. – Vol. 48, No. 5. – P. 413-435.
Schechtman M. Memory and identity // Philosophical studies: An international journal for philosophy in the analytic tradition. – 2011. – Vol. 153. – P. 65-79.
Schechtman M. Personal identity and the past // Philosophy, psychiatry, and psychology. – 2005. – Vol. 12, No 1. – P. 9-22.
Schechtman M. Personhood and the practical // Theoretical medicine and bioethics. – 2010. – Vol. 31, No.4. – P. 271– 283.
Schechtman M. Staying alive: Personal continuation and a life worth having // Practical identity and narrative agency // edited by Catriona Mackenzie and Kim Atkins. – New York: Routledge, 2008. – P. 31-55.
Schechtman M. Staying alive: Personal identity, practical concerns, and the unity of a life. – Oxford : Oxford University Press, 2014.
Shoemaker D. Moral responsibility and the self // The Oxford Handbook of the Self / Shaun Gallagher (ed.). – Oxford: Oxford University Press, 2011. – P. 487–521.
Shoemaker D. Personal identity and ethics: a brief introduction. – Peterborough: Broadview Press, 2009.
Strawson G. Against narrativity // Ratio. – 2004. – Vol. 7, No. 4. – P. 428-452.
Velleman D. J. Narrative explanation // The philosophical review. – 2003. – Vol. 112, No. 1. – P. 1-25.
Velleman D. J. Practical reflection // The philosophical review. – 1985. – Vol. 94, No. 1. – P. 33-61.
Velleman D. J. Well-being and time // Pacific philosophical quarterly – 1991. – Vol. 72, No. 1. – P. 48-77.
Downloads
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2020 Olena Olifer
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
