До експлікації поняття квантової заплутаності

Анотація

Ґенеза поняття квантової заплутаності досліджується у контексті суперечок навколо мисленого експерименту Ейнштейна-Подольського-Розена, а ширше – дискусії щодо повноти квантової механіки. З огляду на уведені фон Нейманом і запозичені Шредінгером поняття суміші й статистичного оператора аргументовано, що поняття заплутаності у квантовій фізиці не є необхідним.

Поглиблений порівняльний аналіз теоретичних студій Шредінгера, фон Неймана і Ландау приводить до висновку про поступове долання уявлення складної квантової системи як квазімеханічного агрегату. Знаходить обґрунтування її об’єктивна цілісність. Тож цілісність притаманна не тільки квантовим явищам, а й квантовим системам самим по собі. Повне роз’яснення мисленого ЕПР-експерименту вимагає врахування обох цих виявів квантової цілісності. Стверджується, що, ймовірно, головний результат довготривалого обговорення ЕПР-експерименту полягає у вичерпному визнанні цілісності квантової реальності.

Дослідження «зльоту і падіння» поняття квантової заплутаності, як і обґрунтування Бором поняття цілісного явища, підтверджують незвідність Універсуму до множини демокрітових атомів та їх незчисленних сполучень, агрегатів. Більше того, усе це збагачує картину Всесвіту як зрештою неподільної цілісності, що є революційною заміною досі популярного світогляду у дусі Демокрита.

Аналіз сучасного використання поняття заплутаності виявляє, що, з одного боку, воно схоплює неподільність, цілісність складних квантових систем різного роду і, таким чином,  є інструментом раціонального холізму. Однак, з іншого боку, поняття заплутаності було викликане до життя ще у межах уявлення квантових систем як квазікласичних агрегатів. Це дотепер дається взнаки через неглибоке наочно-повсякденне його розуміння, через принципово обмежені спроби змоделювати чи помислити цілісні системи як множини окремих об’єктів, хоч і у якось заплутаних станах.