«Життя» і «Смерть». Дослідження суттєвого значення цих феноменів

Анотація

У цiй статтi я маю справу з феноменами «життя» та «смертi». Питання, на якi я намагаюсь вiдповiсти, є такими: «Що таке життя та що таке смерть?», «Чи погано помирати?» та «Чи є життя пiсля смертi?». У цiй статтi я використовую метод феноменологiї, який розумiю як дослiдження у сферi сенсiв, тобто, що саме робить той чи iнший феномен як такий. Отже, я пiдходжу до обговорюваних феноменiв з погляду їхнiх сенсiв. На мою думку, повсякденно ми конституююємо феномени «життя» та «смертi» двовимiрно. Коли йдеться про «життя», цими смисловими вимiрами є «життя-як-бiологiчне» та «життя-як-можливiсть». Перший смисловий вимiр я розумiю як зв’язку бiологiчних процесiв, що протiкають у фiзичному часi. «Життя-як-можливiсть» я усвiдомлюю як зв’язку проєктiв, потенцiалiв, що залежать вiд нашої суб’єктивностi. Я стверджую, що сутнiсно ми сприймаємо «життя-як-бiологiчне» крiзь призму «життя-як-можливiсть». Я також намагаюсь показати, що так само iстотно ми конституююємо «смерть». З одного боку, ми сприймаємо феномен «смертi» як «смерть-як-бiологiчне/фiзичне», що означає кiнець бiологiчних процесiв органiзму. З iншого боку, ми конституюємо «смерть» як «екзистенцiйну/практичну смерть», чи як «смерть можливостей». Пiд останнiми я розумiю знищення всiх можливостей i проєктiв. Якщо коротко, це ситуацiя, коли життя раптово втрачає весь сенс i цiннiсть: смерть сенсiв. Я також стверджую, що для нас тим, що конститутуює значимiсть сенсу «смертi-як-бiологiчне» є саме те, що я називаю «екзистенцiйною/практичною смертю», чи «смертю можливостей». Я використовую феномени скорботи та суїциду як приклади для кращої iлюстрацiї цiєї тези.

Розмiрковуюючи над тим, чи погано помирати. Якщо взяти до уваги гiпотези, якi я захищаю у статтi, стає зрозумiлим, що помирати — це дiйсно погано, оскiльки з цього випливає втрата всiх можливостей. Я також хочу показати, що людське прагнення до безсмертя є доволi обгрунтованим, оскiльки чим бiльше людина живе, тим бiльше можливостей вона спроможна здiйснити. Iнакше кажучи, прагнення людей до безсмертя є обгрунтованим у сутнiсному розумiннi феномену життя як можливостi.

Розмiрковуючи над тим, чи є життя пiсля смертi, моя вiдповiдь є наступною. Оскiльки ми не маємо наукових доказiв життя пiсля фiзичної/бiологiчної смертi, то у нас немає пiдстав, щоб вiрити в нього. Але, коли йдеться про питання, чи є життя пiсля екзистенцiйної/практичної смертi, моя вiдповiдь є позитивною: «Так, є!». Я намагаюсь показати, що завжди iснує можливiсть знайти сенс життя, навiть з огляду на найтрагiчнiшi подiї. У цьому сенсi завжди є свiтло в кiнцi тунелю.