Теоретичний аналіз проблеми моделювання особистісних конструктів у площині парадигмального синтезу

Abstract

Особистість – одна із найважливіших метапсихологічних категорій, визначення психологічної сутності якої засвідчує існування різних підходів щодо акцентів даного поняття у персонології. Значна увага приділяється науковцями аналізу проблем дозрівання (розгортання за внутрішньою програмою), формування (інтеріоризації зовнішніх впливів, асиміляції, адаптації) та самореалізації (екстеріоризації, творчої діяльності, життєтворчості) особистості, а також дослідженню детермінант і результатів розвитку, становлення особистісної ідентичності. Становлення особистості відбувається у контексті активної взаємодії суб’єкта життєтворчості із середовищем, зразки функціонування якого формуються у ході онтогенезу і приймають форму особистісних диспозицій (установок) до характерних ситуацій, осіб, речей. При ближньому розгляді кожна із таких диспозицій являє собою складне об’єднання різних аксіологічних орієнтацій і фундаментальних потреб індивіда у межах якого формується внутрішня єдність, органічний взаємозв’язок всіх потенційних сил особистості та парадигма самореалізації індивідуальності.